В статье поднимаются такие важные для хозяйственного процесса вопросы, как: обеспечение иска и обеспечение доказательств.
Особый интерес статья вызывает использованной судебной практикой, а также практическими рекомендациями автора.
Звертаючись до господарського суду з вимогою про стягнення з боржника певної грошової суми, зазвичай однією з основних цілей є повернення заборгованих коштів. На шанси досягнення такої цілі можна вплинути шляхом забезпечення позову, яке інколи є такою необхідною мірою для забезпечення захисту прав та інтересів кредитора, адже в сучасному суспільстві його вчасне застосування може стати запорукою реального виконання рішення суду. Однак, чому суди так неохоче накладають арешти на грошові кошти відповідача, і які докази потрібно надати для обгрунтування необхідності забезпечення позову? Проаналізувавши останню судову практику та роз’яснення Пленуму Вищого господарського суду України, спробуємо це зрозуміти.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначає загальні процесуальні права Сторін як учасників процесу, а також вказує на те, що Сторони мають право користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм зазначеним Кодексом.
Одним з таких прав для Позивача є, зокрема, забезпечення позову, яке передбачено розділом X ГПК України.
Так, забезпечення позову господарським судом допускається на будь-якій стадії провадження у справі за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініціативи суду, якщо невжиття передбачених ст. 67 ГПК України заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Такими заходами є:
– накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;
– заборона відповідачеві вчиняти певні дії;
– заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
– зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення провадиться в безспірному порядку;
– зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У даному випадку ми розглянемо питання забезпечення позову за заявою позивача шляхом накладення арешту безпосередньо на грошові кошти, які належать Відповідачу.
Вказаний вид забезпечення позову застосовується в майнових позовах, а сам арешт накладається на кошти, що обліковуються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, які обмежуються розміром суми позовних вимог та можливих судових витрат. Накладення арешту безпосередньо на рахунки, а не на грошові суми на таких рахунках, чинним законодавством не передбачено.
При подачі клопотання про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини, на підставі яких він просить суд накласти арешт на грошові суми Відповідача та надати відповідні докази, що підтверджують викладені ним обставини.
Частина 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову” від 26.12.2011 № 16 пояснює, що умовою застосування заходів щодо забезпечення позову за вимогами майнового характеру є досить обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Зазначеною Постановою Пленум надав роз’яснення, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги або подання позову до суду (реалізація майна або підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки або застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання та інші обставини). Одні лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наявності відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Водночас Пленум упустив питання, яким чином позивач може отримати перераховані ним докази, щоб належним чином надати їх суду в якості обґрунтування, адже зазвичай такі дії недобросовісний боржник вчиняє потай.
Як свідчить остання судова практика, на шанси отримання позитивного результату і як наслідок – задоволення судом клопотання позивача може вплинути той фактор, якщо в боржника існує значна кількість господарських спорів, в яких він виступає відповідачем, або відповідні оголошення, розміщені ним в мережі Інтернет, про купівлю будь-яких товарів, що зможе свідчити про використання грошових коштів не для розрахунку з позивачем. Проте натрапити на вказані оголошення для позивача буде за радість, адже, на мою думку, боржники, за бажання відчужити майно або витратити кошти з метою уникнення відповідальності, рідко вдаються до такого роду дій.
Також суди можуть задовольнити заяву, якщо вона обґрунтована недобросовісним ставленням відповідача до своїх зобов’язань перед позивачем, а саме: великим терміном прострочення оплати заборгованості, небажанням відповідача вести переговори, значним розміром суми боргу. Але не всі суди і не у всіх випадках. Крім зазначених обґрунтувань, суд забезпечував позов із зазначенням в ухвалі про наявність відомостей про практику переведення відповідачем бізнесу на іншу спеціально створену для цього юридичну особу, залишаючи при цьому на попередній особі лише борги з неможливістю їх фактичного стягнення.
Якщо говорити про документальне підтвердження підстав для заявления клопотання про забезпечення позову, то такими можуть бути, зокрема, витяги з відповідних реєстрів, таких як Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державний реєстр обтяжень рухомого майна тощо, дані, які свідчили б про наявність заставного майна в якості забезпечення договорів з іншими контрагентами, і як результат, можливим використанням грошових коштів для оплат за іншими контрактами.
Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові від 26.12.2011 р. № 16 виходив з того, що при вирішенні питань про забезпечення позовів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
– розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
– забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
– наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи здатний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
– ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
– запобігання порушенню у зв’язку з вжиттям таких заходів, прав та охоро-нюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, з огляду на положення ст. 43 ГПК України відносно того, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, стверджувати напевно про те, що той чи інший доказ або обставина остаточно переконає суддю в тому, що неприйняття відповідних заходів зможе утруднити чи унеможливити виконання рішення, досить важко.
Крім цього, зважаючи на той факт, що інформація про рахунки відповідача, а також установи, в яких вони відкриті, надається суду заявником, уданому випадку позивачем, ненадання даної інформації зменшить шанси на отримання позитивного результату за заявленим клопотанням.
Починаючи з 01.11.2011 р. за подачу в господарський суд заяви про вжиття заходів та забезпечення позову підлягає оплаті судовий збір, ставка якого встановлюється в 1,5 розміру мінімальної заробітної плати в місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Як показує судова практика, якщо позивач заявив клопотання про забезпечення, а доказів оплати судового збору або доказів звільнення від сплати, суду не надав, суддя своєю ухвалою, прийнятою за наслідками розгляду відповідного клопотання, може стягнути з заявника несплачений ним розмір судового збору на користь держави в дохід державного бюджету, незалежно від результатів розгляду клопотання.
Підсумуємо, що на результат, забезпечить суд ваш позов чи ні, можуть вплинути як технічні фактори, такі як несплата судового збору, ненадання інформації про рахунки, реквізити банку і т.д., так і суб’єктивні переконання судді, що подані докази і описані обставини не свідчать про те, що рішення господарського суду буде неможливо або важко виконати в разі неприйняття відповідних заходів.
І щоразу, заявляючи клопотання про забезпечення позову, розумієш, що початковою метою застосування господарським судом забезпечення позову була гарантія реального виконання рішення суду, і ця мета загубилася в процесі, поки позивач доводить обставини виникнення і розмір заборгованості свого недобросовісного контрагента, обгрунтовує необхідність застосування до боржника відповідних заходів з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, натомість як відповідач роками не сплачує і продовжує не спалачувати за товар або послуги, якими він давно скористався.
Автор: І. Корчук
Источник: Юридична газета. – 2012. – № 48. – С. 37 – 38.